Здійснення цивільних прав та виконання юридичних обов'язків

Захист порушених цивільних прав та охоронюваних законом інтересів зв’язаний із визначенням форми, засобів та видів, іноді доцільності та перспективи. Суб’єктивне цивільне право може бути здійснене лише в разі наявності кореспондованого йому юридичного обов’язку.

У широкому контексті цивільними правами є система суб’єктивних прав і юридичних можливостей якими наділені учасники цивільних правовідносин. Стосовно людини тут застосовується категорія «загальний правовий статус», який визначається сукупністю прав і обов'язків[51]. Його основними елементами є права, свободи й обов'язки його носія[52], а також відповідальність, громадянство, правоздатність[53], законні інтереси[54] інше.

У вузькому (суб'єктивному) контексті цивільними правами є система прав, що виходять з норм цивільного права[55]. Суб’єктивне право полягає у можливостях, які встановлені законом та забезпеченні гарантіями їх здійснення.

Суб'єктивні права органічно зв'язані з нормою права якою встановлено (змодельовано) поведінку учасників правовідносин і надано їм можливість діяти відповідно до моделі норми права чи відхилитися від її диспозиції. Сутність будь-якого суб'єктивного права полягає у тому, що воно завжди є правом на щось, на якусь цінність – матеріальну чи духовну; це і є право користуватися якимось благом у суспільстві, благом матеріальним чи духовним.

Право має сенс тоді коли воно може бути здійснене. Згідно зі ст.12 ЦК під здійсненням цивільних прав є дії їх носія, що спрямовані на реалізацію правових можливостей задля задоволення власних чи чужих потреб. Це забезпечується майновими та немайновими правами особи, зокрема правом на свободу пересування. Загальні положення про здійснення цивільних прав наступні:

1. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

2. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

3. Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварини, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Це зв’язано із спеціальним правовим режимом таких речей і необхідністю їх контролю.

4.Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Такі обмеження можуть мати імперативний чи диспозитивний характер.

5. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.



При здійсненні цивільних прав і обов’язків слід дотримуватись встановлених законом і іншими правовими актами умов, а їх дії не повинні виходити за встановлені межі. При здійсненні свого права його носій повинен дотримуватись вимог права. Обмеження права повинні встановлюватися лише законом, а не підзаконними нормами.

Суб'єктивне право має визначені межі у строках існування, своєму змісті та способі здійснення. Ці межі є невід'ємною властивістю всякого суб'єктивного права. В.П. Грибанов вважав що “...отсутствие подобных границ способствует превращению права в произвол и тем самым вообще перестаёт быть правом”[56]. Право однієї особи закінчується там де починається право іншої особи. Відповідно тут виникає проблема зіткнення прав двох та більше осіб. При з'ясування меж здійснення цивільних прав слід виходити із приписів закону: межі здійснення прав можуть бути передбачені законом, або вони можуть бути точно визначені лише судом, що вирішує певну справу[57].

Закріплення в законі меж здійснення цивільних прав – прояв принципу юридичної рівноваги та є юридичним вираженням рівності учасників цивільних правовідносин, правовим забезпеченням (юридичною гарантією) цієї рівноваги. При виході за межі правової рівноваги, зокрема безмежним використання належних цивільних прав, порушуються суб’єктивні права інших осіб. Зокрема, принцип неприпустимості зловживання цивільними правами – гарантія реальності цивільних прав, форма правового забезпечення оптимального сполучення суспільних і особистих інтересів. Обмеження прав осіб – елемент механізму правового регулювання, який спрямований на охорону прав інших управнених учасників правовідносин, що здатний звужувати зміст суб’єктивного цивільного права чи ускладнювати його здійснення.



Межі здійснення суб'єктивного цивільного права – передбачені законом позначення, що визначають міру можливої поведінки уповноваженої особи в цивільному правовідношенні. Вони є відображенням ст. 29 Загальної декларації прав людини відповідно до якої кожна людина при здійсненні своїх прав і свобод повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та з метою задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві.

Відповідно до ст.13 ЦК встановленні загальні правила здійснення цивільних прав в залежності від меж, загальних правил та пріоритетів правової охорони, справедливості та суспільної моралі, зокрема:

1) цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства;

2) при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині;

3) не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах;

4) при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства;

5) не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

При недодержання особою при здійсненні своїх прав цих вимог суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, що встановлені законом. До них відносяться заборони та обмеження.

Обмеження в правах – концептуальні поняття, що характеризують звуження можливості здійснення суб’єктивного права. М.О. Стефанчук запропонував класифікацію меж здійснення суб’єктивних прав: 1) за формою вираження на: визначені актами цивільного законодавства та визначені правочином; 2) за колом осіб: загальні спеціальні та індивідуальні; 3) за часом: безстрокові та тимчасові; 4) за обсягом суб’єктивних цивільних прав щодо яких встановлюються межі: універсальні, групові, та одиничні; 5) за ступенем визначеності: абсолютні та відносно визначені; 6) за юридичною значимістю волі (?) особи: імперативні та диспозитивні. Він виділяє ознаки зловживання правом: закріплення в законі суб’єктивного цивільного права; реальна можливість здійснення суб’єктивного цивільного права; здійснення суб’єктивного цивільного права власним волевиявленням; завдання шкоди поведінкою по здійсненню суб’єктивного цивільного права[58].

Здійснення суб’єктивного права та охоронюваного законом інтересу проводиться в межах:

1) визначеної та сформульованої нормами права ідеальної моделі поведінки у даному виді правовідносин;

2) розуміння суб’єктом відповідного суб’єктивного права;

3) відповідності суб’єкта права визначеним для даного виду правовим характеристикам – обсягу дієздатності, змісту наявних дозволів;

4) встановлених позитивним правом приписів;

5) відповідно до мети встановлення правовідносин та їх призначення;

6) правового режиму об’єкта цивільних правовідносин;

7) сфери правового регулювання;

8) з урахуванням часу та місця їх здійснення.

В певних випадках носії суб’єктивних прав стимулюються до здійснення певних прав встановленням стимулів: збільшенням обсягу прав, наданням превенцій, ціновою політикою, зокрема знижками та бонусами, фірмовими подарунками, встановленням певних звань тощо. Окремим напрямком стимулювання споживачів є реклама та маркетинг.

ЦК України закріплює правила виконання обов'язків (ст. 14 ЦК):

1. у межах, встановлених договором або актом законодавства;

2. без примусу до дій, вчинення яких для особи не є обов'язковим;

3. із забезпеченням засобами заохочення та відповідальності, які встановлені договором або актом цивільного законодавства;

4. презумпції того, що особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Проте основним є виконання юридичних обов’язків, оскільки тільки завдяки цьому забезпечується можливість здійснення суб’єктивних прав.

Проблема зловживання правом

Однією з важливих у цивільному праві є проблема зловживання правом – такому умисному зацікавленому здійсненні суб’єктивних прав за чого завдається шкода охоронюваним законом іншим правам та інтересам інших осіб. При оцінці наявності зловживання правом виходять із ознак неправомірного здійснення управненою особою свого суб’єктивного права, порушення міри і виду визначеної законом поведінки. Тож при здійсненні носій права виходить за межі можливої, розумної, справедливої та припустимої за даних обставин поведінки в результаті чого зловживає ним.

Зловживання правом свідчить що зазначені дії зв'язані тільки з здійсненням права або реалізацією суб’єктивного права поза встановленими чи розумними місцем, обсягом, часом, способом. Зловживання правом – така поведінка управненої особи при здійсненні її суб’єктивного права, яка завдає шкоди іншим особам та кваліфікується як порушення цивільних прав чи правопорушенням.

Термін "зловживання правом" вжито в ч. 3 ст. 13 ЦК України як не допущення дій особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Ці дії порушують суб’єктивні права та охоронювані законом інтереси інших осіб і можуть стати підставою для настання передбачених законом негативних наслідків. За ч. 6 ст. 13 ЦК в разі недодержання особою при здійсненні своїх прав визначених законом вимог суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, та застосувати встановлені законом наслідки.

Загалом зловживання правом є поведінкою по здійсненню права але з порушенням встановлених меж такого здійснення. Це ґрунтується на аналізі ч. 6 ст. 13 ЦК України, відповідно до якої в разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч.ч. 2 - 5 цієї статті (тобто фактично меж здійснення прав), суд може зобов’язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встанов­лені законом. При цьому зловживання правом завжди є поведін­кою протиправною, що полягає в тому, що, здійснюючи своє суб’єктивне право, уповноважений суб’єкт порушує встановлений нормою права обов’язок дотримуватися при здійсненні права меж (вимог) його здійснення. Наразі такий загальний обов’язок закріплений в ч. 1 ст. 13 ЦК України, згідно з якою цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Термін "зловживання правом" використано в інших галузях права: сімейному праві (п. 4 ч. 1 ст. 247 СК, кримінальному праві (ст. 167, ст. 364 КК України), господарському праві (ст. 13 ЗУ "Про захист економічної конкуренції"). Зловживання правом означає перевищення меж здійснення прав: 1) учинення дій, які порушують права інших осіб, завдають шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч.2 ст. 13 ЦК); 2) учинення дій з наміром завдати шкоди іншій особі, чи зловживання правом в інших формах (ч.3 ст. 13 ЦК); 3) порушення моральних вимог суспільства при здійсненні цивільних прав (ч.4 ст. 13 ЦК); 4) використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, та недобросовісна конкуренція (ч.5 ст. 13 ЦК). Зловживання правом полягає у вчиненні управненою особою відповідних дій щодо використання можливостей, які закладені в її суб'єктивному цивільному праві.

Зловживання правом призводить до негативних наслідків для інших осіб: порушення обов'язків дотримуватися визначених меж його здійснення; не порушувати суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів інших учасників цивільних правовідносин; не допускати заподіяння шкоди здоров'ю людини, погіршення довкілля, пошкодження або знищення чужого майна; не перешкоджати здійсненню речових та інших прав; не заподіяти шкоди честі, гідності та діловій репутації тощо.

Зловживання правом – особливий вид порушення цивільних прав що передбачає застосування до особи, яка зловживала суб’єктивним правом, негативних наслідків: відмову в захисті її права, яке здійснене із зловживанням, інші негативні наслідки, які встановлені за цей вид зловживання правом. Воно порушує охоронювані законом суб’єктивні права і охоронювані законом інтереси інших суб’єктів цивільних правовідносин. Адже не було б взагалі ніякого сенсу забороняти зловживання правом, передбачати негативні наслідки за зловживання, якби від нього не було б ніякої шкоди іншим суб’єктам.

Негативні наслідки від зловживання правом можуть проявлятися по-різному, але вони завжди мають місце. В іншому випадку не можна стверджувати, що особа зловживає своїм правом. Зловживання правом є підставою для застосування до особи, яка його вчинила, негативних наслідків. Характер негативних наслідків від зловживання правом залежить від того, яке саме суб’єктивне право чи охоронюваний законом інтерес було порушено. Такими наслідками можуть бути заподіяння шкоди здоров’ю людини, погіршення екологічної ситуації, пошкодження або знищення майна, перешкоджання в користуванні річчю, нанесення шкоди честі, гідності та діловій репутації тощо. До них відноситься також: відмова у захисті порушнику того її права, яке здійснене із зловживання (за ч. З ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права особи в разі порушення нею положень ч.2-5 ст. 13 ЦК); якщо на момент звернення відповідної особи за захистом своїх прав до суду інша особа продовжує зловживати своїми правами, суд повинен зобов´язати її припинити такі дії (ч. 6 ст. 13 ЦК України).

Якщо законом або договором не встановлені спеціальні санкції за зловживання правом, такі наслідки обираються самою особою, виходячи із положень цивільного законодавства. Класифікувати зловживання правом можна на різних підставах. Відповідно до ч. З ст. 13 ЦК України розрізняються зловживання правом, які полягають в діях особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, в цивільному праві прийнято називати шиканою. Відмінність шикани від інших видів зловживання правом полягає з елементах суб’єктивної сторони складу цього правопорушення.

В залежності від підгалузі цивільного права, яким зловживає особа, можна розрізняти зловживання речовими правами, зобов’язальними правами, спадковими правами, особистими немайновими правами, правами, що виникають у сфері інтелектуальної власності. Так, оприлюднення твору, внаслідок чого порушено права інших людей на таємницю їх особистого і сімейного життя, є прикла­дом зловживання правом, що виникає у сфері інтелектуальної власності.

Обмеження цивільних прав

Категорія „обмеження прав” фундаментально досліджена Є.О. Мічуріним. Обмеженнями прав є звуження обсягу поняття, яке полягає в переході від його повного змісту до меншого яке складає частину обсягу висхідного поняття. Воно здійснюється введенням обмежень та їх підстав.

Внаслідок дихотомічного зв’язку між правовими категоріями обмеження одних є необхідною умовою для забезпечення можливості здійснення прав та свобод іншими. Обмеження визначаються в системі понять “свобода”, “межа”, “заборона”, де заборона – спосіб правового регулювання, що ставить учасників несправедливих, нерозумних суспільних відносин поза правовою охороною.

Обмеження проявляє себе у зв’язку “мета – засіб – результат” і безпосередньо впливає на можливість здійснення правомірного інтересу та набуття суб’єктивних прав. Воно проявляється в імперативних вказівках щодо обмеження здійснення свободи і суб’єктивного права в певних правовідносинах. За ст.13 ЦК при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Проявами обмеження цивільних прав є забезпечення конкуренції, рівного становища на товарних ринках, розвиток чесної конкуренції тощо.

Обмеження у цивільному праві встановлюються: 1) внаслідок особливого правового становища суб’єкта (обмеження в правоздатності чи дієздатності, визнання особи недієздатною); 2) правовому режимі об’єкта цивільних правовідносин (речі, що виключені з цивільного обороту); 3) за першим та другим критерієм одночасно (заборона державним службовцям займатися підприємницькою діяльністю); 4) внаслідок потреби забезпечення суспільного порядку (особливий стан). При тому останній напрямок набуває розвитку через адміністрування: складення списків осіб, які не можуть здійснити певні права (фанів-хуліганів), відібрання паспорту і не можливість виїзду за кордон та здійснення тих прав, для здійснення яких потрібно його подання; домашній арешт, навіть затримання.

Необхідність обмеження цивільних прав зумовлена об’єктивними та суб’єктивними причинами: закономірністю існування й розвитку людини та суспільства, юридичною характеристикою особистості, специфікою правовідносин, управненими рішеннями стосовно такої особи, які б могли порушити інше, більш охоронюване право[59] тощо. Вони встановлюються для: охорони життя та здоров’я людини; недопущення свавільного втручання в приватні справи; охорони прав та законних інтересів інших осіб; забезпечення нормального розвитку товарообороту; захисту прав споживачів; реалізації виключного суверенітету держави та забезпечення її безпеки; забезпечення правопорядку і недопущення у найближчий час чи у майбутньому певних правопорушень; охорони інших прав та законних інтересів тощо. Наприклад, КМДА прийняла рішення про обмеження в’їзду в денний час в Київ вантажних автомобілів з 1 травня 2008 р. проти чого рішуче виступила ААПУ (Асоціація автомобільних перевізників України).

Основні риси обмежень прав у цивільному праві є наступні: засновані на законі; гарантують охорону більш важливого за правовим режимом об’єкта, чи права; функціонально забезпечують регулятивно-самоутворюючі та забезпечувально-регулятивні функції; забезпечують реалізацію суб’єктивного права; формалізовані в праві як забезпечені можливістю примусу імперативи; містять в собі моделі поведінки у формі пасивної поведінки (заборони) та активної поведінки (позитивне зобов’язування).

Тож обмеження – цивільно-правові засоби, які в механізмі цивільно-правового регулювання виконують певні функції і спрямовані на забезпечення гарантій реалізації суб’єктивного права, через встановлення імперативних обов’язків із здійснення певних дій або утримання від їх учинення.

Самі обмеження можуть бути: міжнародні які встановлені для окремих країн чи навіть осіб; державні, які встановлені для окремих категорій осіб; корпоративні – встановлені для осіб окремого типу чи організаційно-правової форми, індивідуальні.

На практиці є індивідуально-корпоративні обмеження: канцлера казначейства Великобританії Алістера Дарлінга як міністра фінансів не пускали в британські паби після введення нового податку на алкоголь в результаті чого пиво подорожчало на чотири пенси за пінту; Наомі Кемпбел – не могла користуватися рейсами авіакомпанії British Airways після влаштованого нею скандалу із-за втраченого багажу.

Крім обмежень в цивільному праві є заборони загального, спеціального та навіть індивідуального характеру. Вони скоріше мають публічно правову природу, але роблять неможливим здійснення окремих прав самостійно. Так при оголошенні особи персоною нон грата вона не може в’їжджати на територію країни, проводити там певну діяльність.

Стимули у цивільному праві

Досить цікавими є питання про стимули у механізмі правового регулювання. Досі воно мало досліджувалось у національній правовій науці. Вони широко використовуються для стимулювання оборотоздатності об’єктів цивільних прав, зокрема у підприємництві. Зокрема економічна теорія побудована на постулаті, що зміна стимулів впливає на поведінку людини цілком передбачуваним образом. Стимули впливають на поведінку не тільки у комерційній діяльності, але і у побутовій сфері (метод «пряника».

Останнім часом для врегулювання цивільних правовідносин, особливо у підприємництві використовуються стимули – передбачені законом чи індивідуальними актами додаткові можливості матеріального чи особистого походження для досягнення бажаної від учасника правовідносин поведінки.

У бізнесі promotion – різновид маркетингу із просування продажу товарів — комплекс заходів із просуванню продажу товарів по від виробника через канали збуту до споживача з метою його прискорення. Це досягається короткостроковим збільшенням продаж наданням покупцю певної вигоди, зокрема у ціні. До видів стимулювання відносяться: додаткові договори із компаніями-продавцями, конкурси для компаній-продавців чи їх персоналу, надання спеціальної рекламної підтримки при збільшенні продаж, знижки постійним клієнтам та суміжникам тощо.

В умовах ринкової економіки та потреби просування товару стимули посідають окреме місце: завдяки їм і маркетинговим «заходам». споживачі купують більше товарів, при знижках їх ціни чи інших вигодах, навіть уявних. У результаті стимулів балансується попит та пропозиція. Водночас стимули можуть використовуватися і для зловживання. Зокрема наразі встановлено, що виробники мобільних телефонів таким чином їх компонують, що із часом виходять із ладу їх складові (процесори чи перетирається з’єднання ) і виникає потреба покупки нового телефону чи ремонту зіпсованого. Скляні заводи колишнього СРСР коли показником був тоннаж виробленого листового скла «гнало» його такої товщини, що через нього було важко дивитися. Коли змінилось стимулювання на полощу виробленого скла, підприємства стали випускати його таким тонким, що воно легко билося.

Наразі стимулювання проявляється і у агресивній рекламі і впливі на психоемоційну сферу людини, розвиток у неї шопінгу і намагання безкінечно придбати товари.

Стимулюються також споживачі завдяки: програмам лояльності, наданні безоплатних зразків товарів, знижок, подарункових пропозицій, конкурсів та розіграшів, наданням бонусів, проведенням промоакцій.

Є традиційні стимули у побутовій сфері, зокрема обіцянки подарунків, особливого правового становища, похвала тощо.

Попри загальний принцип рівності в цивільному праві цивільне законодавство надає переваги одним учасникам цивільних правовідносин над іншими. Інститут переваг та стимулів є винятком із загального підходу до врегулювання цивільних правовідносин. До переважаючих прав відносяться права акціонерів на придбання акцій при повторних їх емісіях чи в разі виходу із акціонерного товариства когось із акціонерів.

Стимули можуть бути загальні, індивідуальні, зокрема накопичувальні, акційні, призові, корпоративні, які надаються членам певної організації, разові, постійні, рекламні тощо.

Поряд із стимулами використовуються і пільги – встановлені актами законодавства винятки, на основі яких формується специфічний правовий режим об’єкта права чи/та правове становище учасника цивільних правовідносин, шляхом наділення останнього додатковими можливостями у здійсненні своїх суб’єктивних прав чи звільнення від встановлених законом обов’язків. Вони створюють сприятливі умови для реалізації учасниками правовідносин своїх суб’єктивних прав та особливо виконання юридичних обов’язків чи підвищують гарантії соціальної захищеності фізичної особи.

Правові пільги встановлюються залежно від галузевої приналежності правовідносин (загально-цивістичні, сімейно-правові), характеру правових пільг (майнові, організаційні), сфери забезпечення життєдіяльності (пільги при перевезенні пасажирів наданні житлово-комунальних послуг тощо), правового становища отримувачів пільг (діти, особи, які є соціально не захищеними, члени корпоративних утворень); ступенем забезпечення (економічно забезпечені та не забезпечені, наприклад пільги при оплаті комунальних платежів).


6526251216523188.html
6526313803455926.html
    PR.RU™